Диво посеред Адріатики

Велична Венеція, якою знає її світ сьогодні, постала з розпачу й безвиході. Вона народилася зі страху людей, які втікали з Італії, рятуючись від смертоносних набігів варварських племен.

View from Bridge Rialto in Venice, Italy

Де сховатися, щоб не переслідували? Тільки за болотом і глибокою водою. З одного боку — безумство, з іншого — єдиний шанс на порятунок. Історики вважають: втікачі готові були загинути голодною смертю в болоті, аніж від рук варварів.

Сміливістю, відвагою, силою венеціанці довели всьому світові свою велич.

Щорічно познайомитися з Венецією, її історією, прекрасною архітектурою приїжджають, за різними даними, близько 25 мільйонів туристів. І вони заздрять корінним венеціанцям, яким пощастило народитися на цій землі.

Але життя тут не безтурботне. Місто знищує стихія, що й дала йому життя, — вода. У 1966 році її рівень підвищився майже на 2 метри, затопивши Венецію. Збитки в мільйони доларів засвідчили: вона таки тоне.

Крім природного осідання будівель, двигуни моторних човнів створюють руйнівні вихори солоної води. Але ж усе життя венеціанців залежить саме від човнів: доставка продуктів, вивезення сміття, швидка допомога, пожежна служба… Та венеціанці не панікують, продовжуючи працювати, вчитися і створювати нові сім’ї.

В Україні молодята вже звикли жити окремо від батьків. У Венеції — це велика розкіш: оренда помешкань сягає від 500 до 2000 євро. Найдорожчі ті, що на вищих поверх. Бо ж до них під час дощів не добирається велика вода. Середня ціна квартири — півмільйона євро. Тому венеціанці не купують їх, а отримують у спадок від батьків. Тож цілком зрозуміло, чому на острові разом мешкають дідусь з бабусею, батьки, онуки і навіть правнуки.

У Венеції люди ощадливі. Принаймні це стосується витрат на комунальні послуги. Скажімо, в зимовий період опалення у їхніх житлах — на мінімумі. За такого економного підходу «комуналка» складає, в середньому, 300 євро щомісяця. Сміття обов’язково сортують, а щоб його забрали — досить вивісити на фасад будівлі.

Найбажаніші професії у Венеції — рибалки (2000 євро на місяць), реставратори будівель (1800), поліцейські (2500), власники маленького бізнесу (4000), водні таксисти (3500), сантехніки (1500).

Гондольєри — окрема каста венеціанців. Сама гондола — асиметрична: її правий бік вужчий за лівий. Завдяки цьому вона добре маневрує. Гондольєри заробляють найбільше: подейкують, до 120 тисяч євро на рік. Але отримати цю професію — велика вдача. Кількість гондольєрів у Венеції незмінна — 425. І ліцензія на цю роботу передається у спадок від батька до сина. Попри це, в 2009 році в асоціації гондольєрів вперше з’явилася жінка. Щоправда, своє право на цей фах їй довелося відстоювати в судовому порядку. Слід зауважити: щоб стати гондольєром, треба довго вчитися, складати іспити на керування човном, знання англійської мови, географії Венеції і на… вокал.

Сьогодні гондоли — це розвага для туристів. У повсякденному житті послуговуються моторними човнами. «Швидка допомога», як уже мовилося, теж на воді. Але переваг на дорозі лікарі не мають. Швидкісний режим перевищувати заборонено, бо під впливом хвиль солоної води руйнуються будівлі, а маленькі судна можуть перевернутися.

Податки для підприємців у Венеції дуже великі — 60 відсотків від прибутку. Скажімо, майстри з розпису венеціанських масок заробляють до 7—8 тисяч євро на місяць, але після сплати податків у них залишається десь 3 тисячі…

Венеціанці похилого віку ведуть повноцінне життя, відвідуючи бари, ресторани, клуби покеру, театри… Паралельно вони працюють, полюбляють робити татуювання й одягати вишукане вбрання. На пенсію виходять у 65 років. Але «старими» там вважаються ті, кому за 80. Пенсія в середньому складає 1500 євро на місяць.

Венеція — то не лише площа Святого Марка, Гранд-канал чи Палац дожів. Це й безліч островів, кожен з яких має власну історію.

Один з них — Повеглія — вважається найстрашнішим у Європі. Під час епідемії бубонної чуми туди відправляли вмирати тисячі людей. Хворих, живих і мертвих, скидали у величезні ями й спалювали. У 1922 році на Повеглії відкрили психіатричну лікарню, в яку поміщали, зокрема, небезпечних злочинців. За легендою, головний лікар закладу знущався над пацієнтами, застосовуючи страшні тортури. Хворі, які збунтувалися, скинули його з високої дзвіниці.

Звісно ж, має Венеція острови, які прославили лагуну й нині приносять стабільні прибутки. Один з таких — Мурано. Популярність йому принесло скло, яке виготовляється вручну й коштує дорого. Майстри створюють з нього все: іграшки, біжутерію, декор, посуд…

Є у лагуні й острів-цвинтар. Там знайшли спокій поет Йосип Бродський, композитор Ігор Стравинський, театральний діяч Сергій Дягилєв… Розширюватися кладовищу нікуди, тож покійників кремують.

…Уже 15 століть Венеція протистоїть стихії. І вчені «дають» місту зовсім небагато: через сто років, застерігають, воно опиниться під водою. Втім, саме виникнення Венеції, а потім і її існування здавалися також чимось неможливим, неймовірним. Тому венеціанці не шукають собі місць для переїзду, бо впевнені: Венеція житиме вічно.

Інна ЯКИМЕНКО.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *